"Війна для "Шахтаря" почалася 16 травня 2014 року": Дарійо Срна про новий склад команди та за скільки продадуть Мудрика

Після початку повномасштабного вторгнення багато футболістів "Шахтаря" залишили команду і повернулись до своїх країн. Їх замінили молодими українцями.

Як змінилося розташування сил після такої заміни, чи стала команд грати краще та як переживають хлопці відсутність можливості проводити матчі на рідній землі, в інтерв’ю Новини.LIVE розповів директор з футболу ФК "Шахтар" Дарійо Срна.

"Ми залишились без частинки нашого серця": зміни в клубі після початку війни

— Деякі ваші колеги бразильці, які були у складі "Шахтаря", залишили нашу країну після повномасштабного вторгнення. Чому ви після 24 лютого не покинули Україну, а продовжили працювати тут?

— Тому що я на своїй батьківщині. Більшість свого життя живу в Україні. Тобто я жив у Хорватії 21 рік, а близько 19 — в Україні. Майже однаково. У своєму рідному місті Меткович жив 14 років, до того як переїхав до Спліт.  Як можна  кинути свою родину у такий складний час? Сім’я — це "Шахтар" та всі люди, які працюють в команді та клубі. Ми знаємо всі один одного 20 років. Це питання не грошей. "Шахтар" – не робота, а життя.

Спочатку я був у Києві, потім поїхав. Деякі іноземці прийняли рішення покинути країну, але не можу сказати, що це неправильно. Це їхнє рішення. Жодному бразильцю чи італійцю я не можу нічого сказати — це війна. Я пережив війну у Хорватії, у Донецьку в 2014 році. Це дуже неприємна та некомфортна ситуація. Але ніколи не думав йти з "Шахтаря".

— Ви буваєте в Хорватії. Які паралелі можете провести?

— Звісно, це моя батьківщина. Я нещодавно відвідав товариський матч з дітьми. Багато літаю, можна сказати, людина без адреси. Якщо порівняти дві війни — все однаково. Прийшли люди у твою країну, у твій двір, у твій дім, взяли щось, що не їхнє — ось і все. У нас така ж ситуація була: хотіли забрати, але не забрали. Я з першого дня підтримую Україну й українців. Хорватія теж підтримує Україну, як і весь світ. Я буду допомагати Україні, народу та "Шахтарю".

— Які проблеми у команди виникли після 24 лютого?

— На момент вторгнення ми були у Києві разом із бразильцями та італійцями. Потім вони вирішили покинути країну, але ми були постійно на зв’язку. Про це простіше говорити зараз, ніж тоді. Виникало дуже багато питань без відповідей. Що буде, як буде? Я виїжджав на машині, бразильці та італійці з нашої команди потягом до Львова, потім на авто. Я їхав понад 40 годин на авто через Ужгород. Зараз ми базуємося та тренуємося у Львові.

— Чи були в команді футболісти, які виявили бажання піти захищати Україну?

— Таких не було, але з першого до останнього вони залишалися з Україною: всі допомагають військовим і українцям, бо це їхня країна. Вони роблять те, що вміють, дають позитивні емоції всім українцям. На жаль, збірна  України не змогла пробитися у фінальну частину Чемпіонату світу.

Ми з 2014 року не вдома. Для "Шахтаря" війна почалася вісім років тому, 16 травня 2014 року. Ми знаємо, як залишитися без дому, без бази й грати при пустих трибунах. На жаль, ми це пройшли, але нічого. Таких людей, як Ренат Ахметов, в Україні мало. Я його знаю 20 років. Він любить свою країну, допомагає їй і любить свій клуб, навіть у сьогоднішній ситуації. Пишаюсь тим, що працюю у "Шахтарі".

— Ви багато гравців замінили молодими українцями?

— У нас 14 бразильців поїхало, з іноземців залишився тільки Лассіна Траоре, всі інші роз'їхалися. І ми взяли наших молодих футболістів з академії: Джурасека (Невен Джурасек. — Ред.), Тейлора (Лукас Тейлор. — Ред.), Михайліченка (Богдан Михайліченко. — Ред.).

— Після заміни іноземців, чи стала команда краще грати?

— Проблем немає, тому що українці — вони патріоти. Нелегко тренуватися під сиренами по 12-13 годин, але вони знають, навіщо це роблять: за своїх друзів, за сім'ю, за Україну і всіх, хто воює. У них після першої гри на виїзді були такі емоції, які не багато раз бачив таке, хоча в "Шахтарі" 20 років. У цієї команди шалений потенціал у майбутньому.

У грі проти "Металіста" вийшло 11 українців, і вони показали прекрасну гру. Це не гравці, яких ми взяли, бо не було кого, вони всі заслуговують місця в команді. Потрібно працювати й рухатися вперед. Ми дуже швидко замінили бразильців на талановитих українців.

— Як гравці переживають те, що не можуть грати в Україні та не мають такої підтримки вболівальників за кордоном, яку б мали на своїй землі?

— З 2014 року ми залишились без "Донбас Арени". Залишились без частинки нашого серця. Залишилися без дому, без бази, без стадіону. Там у нас були справжні вболівальники "Шахтаря". Потім вони роз'їхалися по всьому світу. Повірте, всюди, де ми приїжджаємо, є українці, є дончани, є вболівальники нашого клубу: хоч це Греція, хоч Стамбул, хоч Хорватія — вони є всюди.

Іздив нещодавно до Лейпцига, в готелі було 50 українців: десь 15-20 з Маріуполя, 10 із Харкова і 15 з Донецька. Ми розкидані по всьому світу. Тяжко грати, але ми звикли, на жаль.

— Гравці відчувають проблему відсутності вболівальників з України порівняно з довоєнним періодом?

— Звісно, відчувають, але вони хочуть подарувати красиві емоції українському народові, та, дякувати богу, у нас виходить це у Лізі чемпіонів. Тим, що робить "Шахтар", я дуже задоволений. Ми тримаємо український футбол на світовому рівні, на висоті. Як каже наш президент Ренат Ахметов: "Я люблю програвати, але красиво, і я не люблю вигравати некрасиво". З красивою грою завжди буде прогрес.

— Як відновлюють сили футболісти?

— Важко, дорога вбиває сили. Ми навіть деякі матчі скасовували, бо фізично не встигаємо приїхати на гру. Федерація і клуб йдуть назустріч, треба розуміти ситуацію, в якій ми перебуваємо. Тренери знають, що роблять. Нелегко, але, на жаль, звикли.

— У вас є новий тренер — Ігор Йовічевіч. Як змінилася ситуація в клубі з його приходом?

— Ми Йовічевіча знаємо давно, коли він ще був тренером у "Карпатах", працював у "Дніпрі", в "Динамо" ("Динамо Загреб". — Ред.). Це людина, яка довго живе та працює в Україні, знає, як взаємодіяти з молодими футболістами. Амбіційна людина, у нього все попереду.

— Що ви очікуєте від молодих гравців? Чи будете купувати футболістів з інших країн після того, як ситуація в країні зміниться?

— Я не впевнений, що ми купимо нових, тому що ця команда з особливо великим потенціалом. Проте не всі іноземці пішли. Наші Тете, Соломон, Марлон, Вітао, Майкон, Педріньйо — є багато футболістів, хто на контрактах. Їм тяжко потрапити в склад "Шахтаря", тому що тут росте молодь не бразильська, а українська, яка краща.

Скільки коштує Мудрик

— Чому не продали Михайла Мудрика? Він вважається одним із найсильніших футболістів Європи. У нього талант чи хороша тренерська підготовка?

   — Я грав з багатьма топовими футболістами за свою кар’єру. Михайло Мудрик відрізняється від усіх, він на своєму місці працює. Мудрик має дуже велике майбутнє. Йому треба працювати кожне тренування. Мудрик має величезний талант, якщо він так далі продовжуватиме, то, я впевнений, гратиме в топ-клубах Європи.

  — За яку суму клуб продасть Мудрика?

 — Сума має бути дуже-дуже велика. Нещодавно "Шахтар" відмовив, тому що Мудрик — частина команди. Поки не буде пропозиції, яка задовольнить клуб. Не знаю, скільки, але дуже дорого. Хто захоче  купити Мудрика, має заплатити велику суму, тому що він — топовий футболіст.

— Хто ще такий само сильний у команді, як Мудрик?

— Мудрик на піку, але є інші сильні футболісти. Наприклад, Анатолій Трубін, який грає два роки, Валерій Бондар, Микола Матвієнко, Юхим Конопля, Георгій Судаков, Олег Очеретько, Данило Сікан, Лассіна Траоре. Росте дуже серйозна молодь. У нас усе добре, головне — закінчити війну і рухатися далі.

Україна після перемоги

— Після звільнення окупованих територій куди поїдете першочергово?

— Поїду в "Донбас Палац", в мій улюблений готель, і вип'ю там капучино. А потім поїду на "Донбас Арену".

— Якою ви бачите Україну майбутнього?

— Єдину, сильну, справедливу.